Туберкульоз - одна з найдавніших хвороб людства. Підтвердженням цього є археологічні знахідки: туберкульозне ураження хребців було знайдено у єгипетських мумій. Греки називали це захворювання phtisis, що перекладається як «виснаження», «сухоти».

Збудниками туберкульозу є мікобактерії туберкульозу. Відмінною особливістю туберкульозної палички є її особлива оболонка, яка допомагає бактерії вижити у вельми суворих умовах навколишнього середовища, і в тому числі протистояти основним протимікробних препаратів.

Крім того, мікобактерії туберкульозу надзвичайно повільно розмножуються, що дещо ускладнює діагностику.

Найчастіше мікобактерії туберкульозу передаються повітряно-крапельним шляхом. Хворі на туберкульоз при кашлі, чханні, розмові виділяють в навколишнє повітря збудника у складі найдрібніших крапель. При висиханні крапель утворюються ще менші частинки, що складаються з 1-2 мікробних клітин, ці частки не осідають під дією сили тяжіння і довго знаходяться в повітрі у зваженому стані, звідки потрапляють в легені здорової людини.

Для іншого виду мікобактерій, які також можуть викликати туберкульоз у людини, характерний харчовий шлях зараження - через сире молоко. В даний час цей шлях передачі інфекції втратив свою актуальність.

Ризик зараження залежить від характеру та тривалості контакту з джерелом інфекції, ступеня заразності хворого. Вірогідність зараження багаторазово збільшується за наявності у хворого активного туберкульозу легень, тобто при наявності в легкому туберкульозної порожнини, а також при ураженні верхніх дихальних шляхів (бронхів, трахеї, гортані).

Крім того, зараження зазвичай відбувається при тісному і тривалому контакті з хворим - найчастіше в тому випадку, якщо хвора людина є членом сім'ї.

Один з найбільш істотних факторів ризику зараження - скупчення людей в погано провітрюваних приміщеннях. Потрапляючи в легені здорової людини, мікобактерії туберкульозу далеко не завжди призводять до захворювання. Ризик захворювання залежить в основному від індивідуальної чутливості до мікобактерій туберкульозу, а також від стану імунної відповіді.

Ризик захворіти істотно залежить від віку інфікованого. Серед інфікованих захворюваність на туберкульоз найбільш висока в юнацькому і молодому віці. У жінок більшість випадків захворювання припадає на вік від 25 до 34 років, в цьому віці жінки хворіють частіше за чоловіків.

Розвитку активного туберкульозу у інфікованих осіб сприяє цілий ряд захворювань. Лідируюче місце серед них займає ВІЛ-інфекція, в результаті якої пригнічується імунна відповідь. Ризик розвитку туберкульозу залежить від ступеня придушення імунітету. Хворим на ВІЛ-інфекцію показано щорічне проведення проби Манту та профілактика протитуберкульозними засобами при необхідності.

Крім того, ризик розвитку туберкульозу підвищується при хронічних захворюваннях легенів, пухлинах крові, інших злоякісних новоутвореннях, при нирковій недостатності з постійним проведенням гемодіалізу, інсулінозалежним цукровому діабеті та загальному виснаженні.

Реальний ризик захворіти на туберкульоз найчастіше мають тільки люди зі зниженим імунітетом.

• Діти молодшого віку.

• ВІЛ-інфіковані.

• Люди недостатньо харчуються, які відчувають часті переохолодження.

• Люди, що живуть в сирих, погано опалювальних і провітрюваних приміщеннях.

Крім того, ризик заразитися багаторазово збільшується при тісному і тривалому контакті з хворими активними формами туберкульозу.

На сьогоднішній день основою профілактики туберкульозу є вакцина БЦЖ. На основі «Національного календаря профілактичних щеплень» щеплення роблять при відсутності протипоказань в пологовому будинку, на 3-7-й день життя дитини. Ревакцинацію проводять при негативній реакції Манту і при відсутності протипоказань, в 7 років.

З метою виявлення туберкульозу на ранніх стадіях, необхідно проходити флюорографічне обстеження не рідше 1-го разу на рік (залежно від стану здоров'я, професії та приналежності до різних «груп ризику»). Також обстежитися потрібно при різкому, в порівнянні з попередньою, зміні реакції Манту, що дозволяє виявити інфікованих осіб і почати своєчасне лікування.

     Настояща  В.І. - завідувач Амбулаторії загальної практики сімейної медицини №1