Щорічно, 24 березня,  ми  у глибокій повазі та шані схиляємо свої голови перед воїнами, які в ці незабутні, весняні дні 1944 року, визволяли наш рідний, квітучий Вознесенськ від фашистських загарбників.

Час минає швидко, і нажаль, його не можна зупинити. 74 роки  віддаляє нас від тих днів, коли Вознесенськ був звільнений від фашистських загарбників. Та скільки б не пройшло років і десятиріч, ми завжди будемо звертатися до тих історичних подій, що знаменують перемогу життя над смертю, розуму над безумством, гуманності над варварством.

Мирне життя нашого міста, як і інших міст і сіл нашої Батьківщини, обірвала Велика Вітчизняна війна. На початку серпня 1941 року гітлерівські загарбники підійшли до Вознесенська. Частини Червоної Армії 5 діб обороняли місто. Про те нерівні сили не могли надовго затримати масовий наступ. 6 серпня фашисти захопили Вознесенськ. Настали страшні дні фашистської неволі. Близько двох тисяч молодих вознесенців було вивезено у Німеччину. Понад 4 тисячі місцевих жителів були розстріляні. 961 день на Вознесенщині господарював ворог.

Але жителі нашого міста не підкорилися, вони і в тилу, з перших днів війни чинили масовий опір фашистам. Восени 1941 року у Вознесенську був створений підпільний центр, командиром якого став М. В. Пошукайло, комісаром – М. О. Чернов. Підпільники випускали листівки, виводили з ладу техніку, підривали склади з боєприпасами, рятували молодь від каторжних робіт на чужині, визволяли військовополонених. Але за доносом провокатора, травневої ночі 1943 року учасники всіх підпільних груп були заарештовані і кинуті в криваву гестапівську катівню. Після жорстоких знущань на світанку 62 учасники підпілля були розстріляні. В їх числі Г. Я. Гончаренко, М. В. Пошукайло, М. О. Чернов, Валентина та Ілля Чубчики, В. С. Левченко, О. А. Ткачук, М. В. Кондратьєв. Ті, хто залишився в живих, не дивлячись на важкі втрати, продовжував боротьбу проти ворога.

І ось прийшла переможна весна. Весна 1944-го року. Війська 3-го Українського фронту під командуванням Р. Я. Малиновського принесли місту довгоочікувану перемогу.

18 березня розпочались бої за населені пункти Вознесенського району. Фашистські війська намагались будь-якою ціною зупинити стрімке просування радянських військ вперед. При підході Радянської Армії до Вознесенська фашисти чинили шалений опір.

В передбаченні важких боїв біля Вознесенська, командуючий фронтом Р. Я. Малиновський посилив війська генерала Шарохіна. Тепер до Вознесенська направлялось 9 радянських дивізій. Обставини складалися дуже несприятливі. Як і раніше, не вистачало артилерії, боєприпасів. Березневі дні видались на рідкість важкими. Перед наступом два дні йшов безперервний дощ, стояло непрохідне бездоріжжя. Місцеві річки широко розлились, наповнені весняною крижаною водою, стали перепоною. Подібної повені вознесенці не пам‘ятали. Вода доходила до центру міста. Вимоклі до нитки солдати продовжували йти вперед, долаючи несамовитий опір ворога.

Налітала фашистська авіація, солдати падали лицем в багнюку, а коли фашисти відлітали, хто міг піднятися - підіймались. Знімали чоботи, виливали воду разом з кров‘ю, одягали їх і йшли далі.

Бої за Вознесенськ зав’язались 20 березня. Штурм міста тривав майже 3 доби. Масовий героїзм наших воїнів вражав ворога. Особливо гарячі бої розгорнулися біля залізничного вокзалу. Патріотизм, з яким воїни захищали рідну землю, наводив жах на ворогів, не витримавши нищівного удару, вони відступили. 24 березня 1944 року, о другій годині ночі, наші війська вступили у місто.

Для сотень бійців бій за наше місто став їх останнім боєм. Вічним сном сплять на вознесенській землі сини різних національностей. Серед тих, хто героїчно бився за наше місто і загинув – Герої Радянського Союзу Первухін Олексій Георгійович, Андреєв Пилип Михайлович, Осадчий Олексій Антонович, Корнійко Василь Харитонович, Олейнюк Климентій Карпович. У визволенні нашого міста також брав участь Олексій Іванович Скурлатов, який став прототипом пам’ятника радянському воїну в болгарському місті Пловдив та в честь якого була написана пісня «Альоша».

На фронтах Великої Вітчизняної війни боролися з ворогом наші земляки, з яких: 20 чоловік нагороджено орденами Леніна, 103 – орденами Червоного Прапора, 972 – орденами Червоної Зірки, 561 – орденами Великої Вітчизняної війни, понад 350 чоловік – орденами Слави. П’ятьом нашим землякам присвоєно звання Героя Радянського Союзу: Я. Х. Кольчаку, І. М. Самбурову-Фолкуяну, С. Г. Коршуновичу, П. М. Свірьопкіну, А. П. Артеменку.

Ми вклоняємося подвигу усіх визволителів нашого міста, вони назавжди залишаться в історії рідного краю. Головне, що про них пам’ятають, бо саме ця пам'ять передається із покоління в покоління, не даючи померкнути славі тих героїчних подій. Про вознесенців-визволителів пишуть книги та пісні, розповідають бойові легенди, їм присвячують кінострічки. На їх честь названо багато вулиць нашого міста.

Подвиги героїв увіковічені в пам’ятниках, обелісках, музеях, кімнатах бойової слави. Майже кожного дня, ідучи до школи або на роботу, ми проходимо поряд з пам’ятниками захисникам, які полягли в боях. Більшість з цих пам’яток - це місця захоронення героїв. У Парку Першого травня поховано більше ста солдатів часів Великої Вітчизняної війни. Це незвичайний парк – це меморіал слави, де навіки спочили ті, хто боронив і звільняв наше місто. Парк ім. Т. Г. Шевченка – саме тут знаходиться братська могила розстріляних фашистами 62-х підпільників, які діяли в тилу ворога в період Великої Вітчизняної війни в м. Вознесенську. На вулиці Соколецькій – встановлено пам’ятник загиблим воїнам, які форсували річку Південний Буг 22-24 березня 1944 року. У Північному житловому масиві встановлено пам’ятний знак – гаубиця – на честь артилеристів 37-ї армії, які звільняли місто від фашистських загарбників. Капітан О. Осадчий загинув у Мар’їній Рощі, саме на цьому місці і встановлено пам’ятник-обеліск. На місці загибелі старшого сержанта О. Первухіна - пам’ятний знак.

На жаль з кожним роком, все менше залишається тих, хто у воєнні роки наближав світлий День Перемоги, тих, кого ми називаємо переможцями, тих, хто в той жахливий час зустрічав свою юність, дивлячись в очі смерті на фронті або у фашистському полоні.

Шановні  ветерани Великої Вітчизняної війни!

Важко знайти слова, якими можна було б передати всю вдячність за ваш безсмертний подвиг переможців у найжорстокішій війні, яку знало людство. Ми у вічному боргу перед вами за обірвану війною юність, за зразки мужності, сили духу, самопожертви, які ви виявили в боях за рідну землю.

Низький уклін, щиросердна шана і велика дяка Вам. За мирне сонячне небо, за багату хліборобську ниву, за радісний сміх дитини, за щастя молодої матері і спокійну старість наших батьків, за мрії, які збуваються, за надії, з якими зустрічаємо день прийдешній.

Щиро вітаємо наших дорогих ветеранів та всіх мешканців нашого славного міста зі святом визволення Вознесенська  від фашистських загарбників. Бажаємо всім міцного здоров’я, щастя, злагоди, мирного неба та всіх земних благ.

Бібліотека № 1, центр місцевого краєзнавства

КЗ «Бібліотечна мережа м. Вознесенська»