Проблема насильства в сім’ї є однією з важливих суспільних проблем, які потребують належної уваги та об’єднання зусиль заради протидії та запобігання застосуванню домашнього насильства, допомоги його жертвам. Домашнє насильство є грубим порушенням прав людини, що підтверджено як у міжнародних правових актах, так і у рішеннях міжнародних інституцій.

В Україні щорічно МВС реєструє близько 150 тисяч звернень щодо насильства в сім’ї. На думку фахівців Міжнародного правозахисного центру «Ла Страда-Україна» така кількість складає лише 10-15% від реальних випадків насильства; 93% постраждалих від домашнього насильства – жінки. За даними опитування адвокатів, що надають безоплатну правову допомогу, яке провів проект «Доступна та якісна правова допомога в Україні» у співпраці з Координаційним центром з надання правової допомоги, 46% адвокатів мали у своїй адвокатській практиці справи, пов’язані із насильством у сім’ї. При цьому, 75% цих справ стосувалися насильства щодо жінок, 16% – щодо чоловіків, 15% – щодо дітей та 10% – щодо осіб похилого віку.

Міф: «Насильство у сім’ї – це особиста справа і ніхто не повинен втручатися»

Факт шлюбу чи проживання під одним дахом не дозволяє застосовувати насильство і не скасовує відповідальності за це перед законом. Насильство у сім’ї – це не родинна справа, а порушення прав людини, злочин. Насильство в сім’ї в усіх його формах – фізичне, економічне, психологічне та сексуальне – так само карається, як і насильство проти інших осіб. Міжнародне законодавство наголошує на тому, що насильство в сім’ї не є приватною чи сімейною справою, а натомість є проблемою, яка зачіпає суспільні інтереси, що в свою чергу вимагає ефективних дій з боку держави. Крім нанесення шкоди конкретній людині та порушенні її прав, насильство в сім’ї має негативі соціальні та економічні наслідки для суспільства.

Міф: «Милі сваряться – тільки тішаться» та “ляпас – це дрібниця”

Мабуть, немає такої родини, в якій би не траплялися конфлікти, суперечки чи сварки, адже у людей можуть бути різні погляди та уявлення. Проте домашнє насильство не стосується розбіжності у поглядах, не є сімейним конфліктом. Насильство у сім’ї - це привласнення «влади», коли одна сторона диктує поведінку іншій, одна людина прагне контролювати іншу, використовуючи фізичну силу, економічні можливості, соціальний статус тощо. Насильство у сім’ї не обмежується одноразовим актом, воно характеризується циклічністю і поступовим посиленням. Кривдник свідомо використовує та повторює різні тактики впливу на жертву. Домашнє насильство – це не тільки залишені синці, переломи чи опіки, це також приниження, ізолювання від інших, погрози, залякування, примус до певної поведінки, зґвалтування. Ляпаси чи удари можуть перетворитися на регулярні побиття, а іноді й призвести до смерті, як жертви, так і кривдника. За деякими оцінками, 30-40 % тяжких насильницьких злочинів в Україні вчиняється саме в сім’ї.

Міф: «Скандали і побиття характерні для маргінальних, бідних сімей з низьким рівнем освіти»

Насильство у сім’ї не має ані соціальних, ані національних меж. Дослідження показують, що насильство трапляється у різних сім’ях незалежно від рівня доходу, соціально-економічного стану, освіти, професії, етнічного походження, в усіх соціальних групах. Домашніх агресорів можна знайти і в багатих будинках, і в «хрущовках», і в сільських хатах. «Невидимість» проблеми насильства в сім’ї в Україні пов’язана також з відсутністю достовірної і повної статистики з цього питання. Чинна відомча статистика доволі фрагментарна і не відображає загальної ситуації. Водночас, дані свідчать, що значна частка жінок, які звертаються за допомогою через насильство, мають вищу освіту, заробіток (хоча б мінімальний) і навіть житло (чи є його співвласниками). Кривдники часто ведуть нормальний спосіб життя, за винятком тих моментів, коли не можуть контролювати спалахи агресії. Соціальний статус їх може бути досить високим: вони можуть займати керівні пости, вести активне громадське життя, бути успішними в бізнесі. І водночас використовувати різні маніпуляції для збереження контролю і влади над своїми жертвами.

Міф: «Сама винна» або «б’ють – значить заслужила»

В суспільстві існує чимало небезпечних стереотипів. Один із поширених патріархальних стереотипів, зокрема, звучить так: «жінка провокує чоловіка, починаючи його лаяти, пиляти, висловлювати зауваження, скаржитися на щось або вимагати чогось» та якби жінка поводилася інакше - «слухалася» чоловіка, була б більш послужливою - то її не потрібно було б «виховувати» і «карати». Таке тлумачення причин застосування насильства фактично є виправданням неправомірної поведінки, коли одна зі сторін прагне контролювати іншу і розпоряджатися нею як «своєю власністю». Важливо пам’ятати, що, ніхто не має права знущатися, принижувати і бити інших. Як і ніхто не заслуговує на биття, кривду, приниження, незважаючи на те, що би не було зроблено чи сказано. Крім того, відповідно до такого стереотипу, ніби «достатньо змінити поведінку і ніхто нікого і пальцем не чіпатиме». Насправді ж від поведінки жертви в ситуації домашнього практично нічого не залежить (якщо тільки жертва одразу не припиняє стосунки на їх початкових стадіях). Кривдники втрачають самоконтроль насамперед через причини внутрішнього психологічного характеру, але не обов’язково внаслідок психічного захворювання, і не через хибну поведінку або вчинки жінки. Насильство у сім’ї є демонстрацією сили і бажанням здобути цілковитий контроль та владу над іншою стороною. Якщо насильство здійснилося на початковому етапі знайомства, то майже завжди буде проявлятися і пізніше, незалежно від розвитку подій чи поведінки жертви. Випадки застосування насильства частішають і стають все регулярнішими, у міру того, як стосунки набувають стійкості.

Міф: «Алкоголізм та наркотики – головна причина насильства»

Прийняття алкоголю чи наркотиків дійсно знижує здатність контролювати поведінку, проте у жодному разі не може служити виправданням насильства і не є однозначною причиною вчинення насильства. Ступінь впливу алкоголю на застосування насильства значно перебільшений, до насильства вдаються й абсолютно тверезі люди. Досвід показує, що насильство не обов’язково припиняється в міру протверезіння. Особи, які зловживають алкоголем, не вчиняють, як правило, насильство стосовно перехожих чи керівництва, вони його переважно спрямовують на своїх близьких. Натомість, кривдники часто використовують зловживання алкоголем як спосіб зняти з себе відповідальність за насильство і покласти його на когось іншого. Слід зазначити, що і жертви часто списують причини насильства на алкогольне сп’яніння, не розуміючи справжні причини неправомірної поведінки. Насильство в сім’ї є наслідком поєднання багатьох факторів, насамперед, психологічних, у тому таких як-от: емоційна неврівноваженість та відчуття безкарності кривдником, фізична та психологічна слабкість жертви, її економічна залежність від агресора, а також байдужість оточення і небажання втручатися в приватні справи сім’ї. Свою певну негативну роль відіграють і стереотипи, які панують у суспільстві, зокрема, про роль жінки в сім’ї та сором виносити сімейні проблеми за межі родини.

Міф: «Якби жертва справді страждала, то пішла б від кривдника»

Те, що жертви не йдуть від своїх кривдників, зумовлене їхньою залежністю, в тому числі економічною та психологічною: вони можуть не мати житла, коштів, роботи, не знати, до кого можна звернутися по допомогу або не отримують належної допомоги, зазнають тиску з боку родини, друзів, сусідів, не наважуються на це через культурні чи релігійні особливості, стереотипи. Побоюючись, що її вважатимуть «не такою, як треба», «поганою» («поганою» дружиною чи дитиною, «поганим чоловіком»), жертва насильства часто приховує від оточення та навіть інших близьких людей факти насильства. Воно стає своєрідним табу, про яке не говорять. Практика свідчить, що поліцію кличуть тоді, коли насильство має тривалу історію. Жертва може відчувати сором за те, як з нею поводяться або вважати себе винною у своїх нещастях. Хтось намагається зберегти «сім’ю» побоюючись осуду, а хтось - через почуття «залежної любові» чи беручи на себе роль «рятівниці», яка вважає, що «коли життя кривдника налагодиться, то насильство припиниться». Такі сподівання та почуття підживлюються тим, що після застосування насильства наступає період «медового місяця», коли кривдник буквально перетворюється - стає ніжним і турботливим, може просити, обіцяти, що таке ніколи більше не повториться, – але, на жаль, у подальшому насильство повторюється та посилюється; інтенсивність дій може змінюватися, але насильство саме по собі не припиняється. Рішенню «піти» передує тривала боротьба із сумнівами та цілком обґрунтованими страхами. Часто жінки роблять кілька спроб піти, але їх зупиняє посилення насильства та контролюючі тактики з боку кривдника. Крім того, спроби піти з-під контролю кривдника мають серйозні ризики для життя жертв, тому жертви потребують допомоги для розв’язання проблеми, в якій вони опинилися.

Міф: «Жінка має лишатися з чоловіком-кривдником через дітей, бо їм потрібен батько». «Чоловіки, які жорстоко поводяться з дружинами, часто є гарними батьками»

Згідно з дослідженнями, чоловік, що кривдить свою дружину, часто (у 70% випадків) агресивний і по відношенню до дітей. Часто такі чоловіки використовують фактор дитини для маніпулювання своїми дружинами, коли останні хотіли би розійтися. Але навіть, коли самі діти не є прямими жертвами, вони страждають як свідки насильства і переживають психологічну травму тією ж мірою, що і постраждала мати. Наслідки таких травм бувають різними, починаючи від низької самооцінки, депресивності і до повторення поведінки батьків (як кривдників, так і жертв). За даними одного з досліджень, 40% чоловіків, які піддають насильству своїх дружин, спостерігали таку ж модель поведінки вдома в дитинстві, хоча це, в жодному разі, не є виправданням, адже доросла людина в стані сама контролювати своє життя і нести відповідальність за те, що вона робить. Слід враховувати, що кривдники ретельно вибирають об’єкт своєї агресії. Вони можуть бути не агресивними в присутності свідків, або не стануть проявляти агресивність на роботі та інших публічних місцях. У них може бути імідж люблячого батька і чоловіка серед сусідів і колег.

Міф: «Жінки так само часто вчиняють насильство в сім’ї, як і чоловіки» та «Усі кривдники – чоловіки»

Як показують дослідження в різних країнах світу, жінки також бувають кривдниками, але відсоток чоловіків, що застосовують насильство у сім’ї, є значно вищим. Переважну більшість потерпілих від сімейного насильства становлять жінки й дівчата. Згідно з даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, проти кожної п’ятої жінки світу хоч раз у житті було скоєно фізичне або сексуальне насильство, насильство в сім’ї стає причиною втрати від 5% до 16% здорових років життя жінками репродуктивного віку. За даними міжнародних досліджень, близько 20% жінок та 5-10% чоловіків заявляють, що були жертвами сексуального насильства у дитинстві. За даними міліції Департаменту громадської безпеки МВС України, від 7% до 10% чоловіків страждають від домашнього насильства в українських сім’ях. Опитування, яке було проведено в Україні за підтримки ПРООН та ЄС 2009 року, також свідчить про те, що у переважній більшості випадків жертвами насильства в сім’ї є жінки. Жінки частіше потерпають від насильства в дорослому віці (33% жінок порівняно з 23% чоловіків), чоловіки ж більше страждають від цього у віці до 18 років (34% юнаків порівняно з 27% дівчат); до досягнення повноліття як чоловіки, так і жінки значно частіше потерпали від насильницьких дій психологічного, фізичного та економічного спрямування з боку батька. За даними опитування, жінки потерпають від фізичного насильства з боку чоловіків – у 80% виападків, у 68% - від психологічного та у 61% - від економічного насильства. Що стосується насильства з боку дружин, дані наступні: 15% чоловіків зазнають фізичного насильства, 48% – психологічного, 38% – економічного насильства. Як окрему групу, що страждає від економічного насильства, можна виділити вагітних та жінок у декретній відпустці – дуже часто чоловіки та/чи інші члени родини позбавляють або не надають їм належної допомоги, особливо, якщо дитина є небажаною. Чимало організацій приділяють особливу увагу протидії домашньому насильству саме щодо жінок через його надзвичайну поширеність, а також те, що таке насильство підживлюється культурними факторами, патріархальною традицією, яка у свою чергу впливає на інституційні заходи підтримки та доступ до них. Коли жінки застосовують насильство – суспільство сприймає це не так, як коли «чоловіки б’ють жінок» і, як правило, не схильне їх виправдовувати. Крім того, чимало жінок, що вчиняють насильство по відношенню до чоловіків, роблять це у відповідь та на захист від насильства щодо себе.

ЗАГАЛЬНОУКРАЇНСЬКІ ТЕЛЕФОНИ

ДЛЯ ОТРИМАННЯ ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ

Телефон всеукраїнського контактного центру системи безоплатної правової допомоги

0 800 213 103

Дзвінки зі стаціонарних телефонів в межах України на цей номер – безкоштовні, з мобільних телефонів – за тарифами оператора зв’язку.

Контакти місцевих центрів надання безоплатної правової допомоги та бюро (адреси та контактні телефони) - на сайті

http://legalaid.gov.ua/ua/local-centres.

Національна «гаряча лінія» з питань запобігання насильству щодо жінок та домашньому насильству Міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда-Україна»

8 800 500 33 50 (всі дзвінки в межах України безкоштовні);

386 (з мобільних телефонів для операторів КиївСтар та МТС)

Вознесенський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги м. Вознесенськ, вул. Київська, 26А

(05134) 3-25-14

(098) 625-31-31

e-mail: voznesensk.mykolaiv@legalaid.mk.ua

Положення про центр

В даному тексті використані матеріали з наступних джерел

1. Міфи про домашнє насильство
2. ДОВІДНИК ОРГАНІЗАЦІЙ, ЯКІ НАДАЮТЬ ДОПОМОГУ ПОТЕРПІЛИМ ВІД НАСИЛЬСТВА В СІМ’Ї. – К.: Проект «Доступна та якісна правова допомога в Україні», 2016. – 267 с.