29 січня в Україні відзначають День пам’яті героїв Крут – саме там у 1918 році відбувся бій, що на довгі роки став одним із символів боротьби українського народу за свободу і незалежність.

«Хто не знає свого минулого, не вартий свого майбутнього»,– говорить народна мудрість. І це дійсно так, бо як дерево тримається на землі своїм корінням, так людина тримається на землі своїм минулим. Людина, яка не знає минулого – як перекотиполе, куди вітер подує, туди воно й котиться.

Саме тому, ми повинні знати свою історію, своє минуле. А історія наша вмита кров’ю і сльозами. Однією з найтрагічніших її сторінок є бій під Крутами. Дата 29 січня увійшла в українську історію як день пам’яті мужніх героїв, що душу й тіло поклали за самостійність, волю та незалежність Батьківщини.

100 років тому назад у бою під Крутами, що на Чернігівщині, понад 300 курсантів військової школи, студентів та гімназистів, рішуче відстоюючи право українського народу жити у власній державі, вступили у нерівний бій із значно переважаючим, добре озброєним і вишколеним противником і протягом кількох днів стримували на підступах до Києва величезну більшовицьку армію. В масштабах всесвітньої історії ця битва зовсім невеличка. Вона не є зразком військового мистецтва. Однак це – символ нескореного духу нашої нації.

25 січня 1918 року, в Києві Центральна Рада УНР четвертим Універсалом проголосила Незалежну Українську Народну Республіку (УНР): "Народе України! Своєю силою, волею, словом стала на землі вільна Українська Республіка. Однині Українська Народна Республіка стає суверенною державою Українського народу..." Держава гинула під тягарем невирішених соціальних проблем, уражена внутрішнім розладом, зовнішньою експансією. Щоб протистояти російській агресії, Україні потрібен був мир з іншими державами. Щоб взяти участь у переговорах у Бресті, Центральній Раді треба було триматись у Києві. Кожен день, навіть кожна година, мали велике значення, аби досягти укладення договору. Численні українські, чеські й польські війська в Україні проголосили нейтралітет і спокійно чекали розв'язки...

Уряд радянської Росії, після відхилення Центральною Радою його ультиматуму, посилає на непокірний Київ війська. Армія, очолювана командиром Муравйовим, розпочала наступ. Захищати столицю вирушили 300 юнаків. 29 січня 1918 року біля станції Крути відбувся нерівний бій.Київські студенти та гімназисти, прагнучи захистити молоду Українську державу, організували Курінь січових стрільців, щоб дати гідну відсіч загарбникам.

Курінь, що налічував 300 душ, складався із студентів Українського народного університету, Університету Святого Володимира та учнів старших класів Української Кирило-Мефодіївської гімназії. Захисники, пройшовши лише семиденну військову підготовку, без сумнівів і вагань вирушили в похід проти російської армії на станцію Крути, що розташована на залізничній лінії Москва – Бахмач – Київ. Розуміючи безвихідність свого становища та не бажаючи здаватись в полон ворогові, бійці Студентського Куреня пішли в багнетну атаку і були майже всі знищені. 27 студентів і гімназистів були захоплені в полон та страчені.

Самовідданий подвиг, який здійснили українські війська під Крутами, затримав швидке просування військ Муравйова. Тільки 5 лютого вони підійшли до міста і з берегів Дніпра піддали його страшному гарматному обстрілу. 9 лютого більшовики захопили Київ. На початку березня 1918 року згідно з мирним договором у Бресті, українські війська за допомоги Німеччини звільнили Київ. 19 березня тіла 27 юнаків, замордованих в Крутах, перевезли до Києва і поховали з військовими почестями на Аскольдовій могилі.

М. Грушевський у промові на могилі героїв сказав: "Український народ досі вірив у можливість свого розвитку в новій демократичній Росії. Але після всього того, що сталося, з Росією, чи то реакційною, чи революційною, Україні не по дорозі... Стримайте ж Ваші сльози, які котяться! Ці юнаки поклали свої голови за визволення Вітчизни, і Вітчизна збереже про них вдячну пам’ять на віки вічні!"

Подвиг українських юнаків під Крутами, що своєю кров'ю окропили святу землю в боротьбі за волю України, навічно залишиться в історії як символ національної честі. Вони – студенти, курсанти, школярі – виявилися у своєму патріотизмові вище за класові інтереси і, коли постала потреба, без вагань віддали молоде життя в ім'я волі свого народу.

Ця героїчна й водночас трагічна подія знаменувала початок нової епохи національного пробудження українців, усвідомлення нашого права жити на власній землі та святого обов’язку — боронити її. «Понад все вони любили свій коханий край», — писав Павло Тичина. Визначально, що ця жертовна любов зародилася в серцях молодих людей, найкращих представників українського студентства.

Україна пишається молодими Героями. Пам’ять про них, як і та велична слава, за яку вони боролися – невмируща. Вічна їм слава.

Бібліотека №1,

центр місцевого краєзнавства

КЗ «Бібліотечна мережа м. Вознесенська»