У четверту суботу листопада в Україні щорічно відзначається скорботна пам’ятна дата — День пам’яті жертв Голодоморів. Ця дата присвячена подіям 1932-1933 років, коли в результаті радянської політики хлібозаготівель і колективізації від голоду в Україні померли мільйони жителів. Відзначається з 1998 року.

Голодомор – акт геноциду Українського народу, здійснений керівництвом ВКП(б) та урядом СРСР у 1932-1933 роках, шляхом організації штучного масового голоду, що спричинив загибель мільйонів українців у сільській місцевості на території Української СРР та Кубані, де переважну більшість населення становили українці, з метою придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян.

Через насильницьке вилучення продовольства, блокаду сіл та цілих районів, заборону виїзду за межі охопленої голодом України, згортання сільської торгівлі, репресії щодо незгодних тоталітарна система створила для українців життєві умови, розраховані на їхнє фізичне знищення. Така політика режиму – злочин проти людяності, який відповідає Конвенції ООН від 9 грудня 1948 року про запобігання злочину геноциду і покарання за нього.

Визнання Голодомору 1932 –1933 років геноцидом Українського народу законодавчо закріплено Законом України “Про Голодомор 1932 – 1933 років в Україні", ухваленим Верховною Радою України 28 листопада 2006 року. 

Постановою Апеляційного суду Києва від 13 січня 2010 р. Й.Сталіна, В.Молотова, Л.Кагановича, П.Постишева, С.Косіора, В.Чубаря, М.Хатаєвича визнано винними в організації Голодомору.

Багато десятиліть у СРСР тема Голодомору перебувала під суворою забороною. Сталінський режим створив систему приховування правди про вбивство голодом мільйонів українців у 1932 – 1933 роках. Тодішнє керівництво СРСР блокувало будь-яку інформацію про реальну ситуацію в Україні. Воно свідомо дезорієнтувало світову громадськість – мовляв, у них ніхто не голодує. Тим не менш, деякі західні журналісти, які побували в оточеній залізною завісою й охопленій голодом Україні, зуміли своїми публікаціями донести світові правду про злочин убивства там мільйонів людей. 

У радянській Україні небезпечно було не тільки писати про штучний голод у пресі, листах до партійних “вождів” або ж родичам за кордон, але навіть у приватних щоденниках. Будь-який необережний запис міг зруйнувати життя, вилитися в десятиліття таборів ГУЛАГу. Та попри всі небезпеки були люди, які не могли замовчати цей злочин. Вони намагалися в різний спосіб розповісти та зберегти правду, донести її до світу. 

 Голодомор в Україні тривав 17 місяців (з квітня 1932 р. по листопад 1933 р.). Дослідники називають різні цифри загиблих під час голодомору: 4, 5, 7 та 9 мільйонів. З урахуванням непрямих жертв (внаслідок повного фізичного виснаження, тифу, кишково-шлункових отруєнь, канібалізму, репресій, самогубств на грунті розладу психіки та соціального колапсу), за приблизними підрахунками, голодомор забрав життя 14 мільйонів людей.

Пік голодомору прийшовся на весну 1933 року. В Україні тоді від голоду вмирало 17 людей щохвилини, 1 тисяча – кожну години, майже 25 тисяч – щодня.

Аналіз змісту опублікованих протягом 1929-33 рр. близько 30-ти постанов радянського уряду засвідчує факти свідомого створення таких умов життя для сільського населення, Близько 81% загиблих від голоду в Україні були українцями, 4,5% – росіянами, 1,4% – євреями та 1,1% – поляками. Серед жертв було також багато білорусів, болгар та угорців.

У серпні 1932 був прийнятий репресивний закон, за яким закріпилася народна назва "закон про п’ять колосків" – на 10 років ув'язнення або розстрілом каралось будь-яке використання хліба для оплати праці в районах, що не виконали хлібозаготівельних планів. За перший рік дії нового закону за ним засудили 150 тисяч осіб.

Найбільш постраждали від голоду колишні Харківська і Київська області (теперішні Харківська, Полтавська, Сумська, Черкаська, Київська та Житомирська). На них припадає майже 53% загиблих. Смертність населення тут перевищувала середній рівень у 8-9 і більше разів.

За підрахунками французьких демографів, внаслідок голодомору в Україні не народився 1 мільйон дітей. На загальні цифри смертності вплинуло й віддане тоді владою розпорядження ЗАГСам не реєструвати смерть дітей віком до 1 року.

Вчені дійшли висновку, що оскільки у цей період помирали переважно діти й молодь, середня тривалість життя українців у 1933 році становила 7,3 роки у чоловіків і 10,9 років у жінок. За всю історію людства подібних показників ніде не зафіксовано.

У 2003 році спільна заява делегацій держав-членів ООН щодо 70-ї річниці Голодомору в Україні 1932-33 pp. вперше в історії ООН визначила Голодомор 1932-33 pp. як національну трагедію українського народу, висловила співчуття його жертвам та закликала світову спільноту віддати данину пам'яті тим, хто загинув у цей період історії. Співавторами Спільної заяви стали 36 держав-членів ООН. Її підтримали також Австралія, Ізраїль, Сербія і Чорногорія, 25 країн Європи.

Голодне лихоліття 33-го – не просто історична минувшина, а незагойна фізична і духовна рана українського народу, яка пекучим болем пронизує пам’ять багатьох поколінь. Сьогодні треба говорити про минуле задля майбутнього, адже безпам’ятність породжує бездуховність, котра, наче ракова пухлина, роз’їдає тіло й душу нації – перекреслює її історію, паплюжить традиції й руйнує соціокультурну самобутність народу. Голодомор 1932-1933 років - одна з найтрагічніших сторінок української історії, яка поглинула мільйони безневинних, - не підлягає забуттю…

Народ України пам’ятає сторінки свого життя, але з часом відійдуть у небуття свідки тих трагічних подій Великого Голодомору. А тому варто робити все, щоб їх нащадки, особливо молодь, знали про ті лихоліття, свято берегли їх у своїй пам’яті в ім’я того, щоб таке страшне минуле ніколи не повторилось.

Традиційно в День пам'яті жертвам Голодоморів в Україні о 16:00 оголошується загальнонаціональна хвилина мовчання, після чого по всій Україні відбувається акція «Запали свічку», в рамках якої всі охочі несуть свічки до пам'ятників жертвам. В акції також можна взяти участь, запаливши свічку в своєму вікні.

Бібліотека №1

КЗ «Бібліотечна мережа м. Вознесенська» -

Центр місцевого краєзнавства