Ще зовсім недавні теплі лагідні ночі змінились на холодні та безжалісні.Колючий вітер пронизував до кісток. Підпираючи спиною колону будівлі, Артур кутався в тоненьку курточку, яка вже не рятувала його від холоду. Тіло все нило та, ніби, викручувало від болі, особливо сильно боліла ліва рука, яка добряче набрякла та набула синювато-чорного відтінку. Мабуть зламав, адже пальцями не міг поворушити довгий час. Саме на неї він впав з дерева, намагаючись нарвати горіхів, які стали його єдиною їжею за останні два тижні. Але й такі нехитрі харчі діставати ставало все важче. Адже, сезон горіхів вже закінчувався, весь горіх в місті був ретельно зібраний та проданий на базарі. Майже місяць на вулиці…Артур розумів, що пахне від нього, м’яко кажучи, не дуже приємно, та й виглядав він, як справжній безхатько… А він таким і був… Один-однісінький, нікому не потрібний… Батьки померли. Дружина з двома чудовими донечками живе з іншим чоловіком, якого його дівчатка, його маленькі янголятка, називають татом. Не зберіг родину, не зміг обзавестися власним житлом, не мав постійної роботи. В свої 33 роки Артур мав одні «не». А все вона, оковита. Коли в житті траплялись негаразди, вирішував їх з допомогою горілки, адже так було завжди простіше, вип'єш – і всі проблеми розвіюються, а точніше потопають в п’яній імлі, а виходити з нею не хотілось, адже тоді потрібно було згадати, що ти давно вже не маленький, блакитноокий хлопчина, яким всі милувались, а дорослий чоловік, якому потрібно вирішувати дорослі проблеми. І ось так чарка за чаркою і опинився він на самому дні. Та недаремно говорять: щоб почати спливати нагору, потрібно торкнутися дна. І ось воно розуміння того, що далі так не може бути, потрібно починати життя спочатку, виключивши з нього назавжди горілку, інакше пройдуть його останні дні в холоді та голоді та врешті решт згине на порозі однієї з будівель, де намагався нагрітися останнім часом…

Ранок був холодним, кутаючись у шарфики, спеціалісти центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді йшли відвідати родину, яка знаходилась під супроводом Центру та потребувала їх допомоги. Артур пізнав знайомі обличчя дівчат, адже колись саме вони допомогли їм з дружиною знайти житло та зібрати документи для оформлення державної соціальної допомоги при народженні першої доньки. «Допоможіть, - пролунало ледь чутно з уст чоловіка, - адже крім вас мені немає більше до кого звернутися». Фахівці привели його до Центру, напоїли чаєм, поділились своїми обідами… А вже надвечір Артур сидів в теплій кімнаті одного із соціальних закладівна м’якому ліжку та, загорнувшись в теплу ковдру, пив гарячий лікувальний чай, згадуючи соціальних працівників, які протягом всього дня докладали неймовірних зусиль, щоб вирішити, як йому здавалось, невирішальні проблеми: знайшли для нього теплий одяг, допомогли пройти медогляд, лікарі обстежили його рани та призначили лікування, віднайшли документи, що засвідчують його особу, влаштували до Центру Служіння реабілітації для алко- та наркозалежних при Церкві християн Нового Заповіту, де чоловік зможе не лише м’яко спати та добре харчуватись, а й ,найголовніше, пройти реабілітацію та позбутися алкогольної залежності, адже він так цього хоче (вже наступного дня працівники даного центру сприяли у лікуванні руки, яка виявилась зламаною та простудних захворювань). Прощаючись з фахівцями центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, Артур, вперше посміхнувшись за довгий час, промовив: «Дякую, що віднеслись до мене з теплом, я знову згадав, що я людина».      

Попереду у цього чоловіка ще багато проблем, які необхідно вирішити, але найголовніше, що він вже зробив перші кроки для налагодження свого життя, де не буде місцю алкоголю.

В роботі нашого Центру мало приємних речей, так, як працюємо з людьми, на обличчях яких часто смуток, а в очах сльози, але якщо ми зможемо допомогти хоча б одній людині, врятувати хоч одне життя, змінити хоча б одну історію, то це варте того.

Директор ВМЦСССДМ

Т.А. Петрушкова