Написати цю статтю мене спонукала листівка «Голос народу», яку роздавали вознесенцям у суботу, 28 червня, на ринку. Пишу не тому, що маю політичні амбіції, як автори цієї листівки, ніким не підписаної, а тому, що в мені мої батьки, батьки багатодітної родини, виховали почуття відповідальності й поваги. Саме через повагу до колег, батьків, своїх учнів і знайомих хочу сказати, що дійсно провести в останню путь земляка, який захищав нашу Україні, мали усі, хто небайдужий до горя, хто відчуває біль того, хто поряд, хто своєю присутністю підтримував сім’ю і загалом державу.

Я не вірю в те, що людина, яка пише відверту брехню про те, що я не була присутня на похороні, має такі ж почуття. Бо сотні людей, які знають мене особисто - вчителі ЗОШ № 5, мої колишні учні, знайомі, представники влади і громадськості були свідками моєї присутності на похованні від початку до кінця. Суть, навіть, не в цьому. Суть в тому, що обманюючи людей, нібито в дрібниці, автори листівки не дають шансу людям вірити загалом в те, що політика змінилася і може бути чесною. Більше того, якби стаття була підписана, то я подала б позов до суду за наклеп, за те, що зганьбили мою честь і гідність, яку я будувала все своє життя.

Можливо хто й не знає, що в мене ніколи не було і нема «великих» покровителів, з грошима і посадами( як про це іноді люблять говорити), що мій чоловік працює простим робітником, що мої кровні родичі займають рядові посади, що мій племінник, як і інші українці, зараз служить на сході України, що свою трудову діяльність я будувала крок за кроком, не ображаючи людей, не беручи хабарів, не використовуючи ніяких політичних інструментів, починаючи працювати від простого вчителя в ЗОШ № 3 до нинішньої посади. Що про нашу багатодітну сім’ю знає багато людей як про родину, яка поважає батьків і навчена працювати. Жодна людина не скаже, що я її не вислухала, по можливості не допомогла, чимось образила. Та й цього, мабуть, особливо не треба знати. Просто, дуже просто - треба писати правду. Я розумію, що не буде вибачень з боку ініціаторів листівки, раз вони не підписуються, як і розумію те,   що відношення до неї мають громадські організації, про яких в ній йде мова. Але, якщо громадські та політичні активісти хочуть заробити авторитет на політичній ниві нашого міста, нехай пишуть об’єктивно і правдиво. Бо буде, як у казці про вовка, коли він прийде, цьому ніхто не повірить.

Крім того, я не думаю, що ініціатори листівки зробили гарну справу, використавши горе, в першу чергу, батьків і сім’ї, щоб показати, яка погана влада і які гарні громадські та політичні діячі. Сім’я знала, що міського голови, який не один раз відвідав родину напередодні, не буде в місті у день поховання, що все, що треба зробити в такий день, буде зроблено – усі ми мали відповідні доручення. Матеріальна допомога від міської влади була надана, але вона принципово не буде озвучена у якості похвали. Об’єктивно, до відома громади, 18 червня міський голова В.Д.Луков був у відрядженні в місті Києві на засіданні Національної комісії з державного регулювання у сфері комунальних послуг, куди його запросили особисто для представлення інтересів вознесенців. Секретар міської ради Торжинська Л.М. в цей же день, виконуючи функції міського голови, брала участь спільно з депутатом міської ради Бальцер В.В. у Форумі місцевого самоврядування в рамках проекту «Місцевий економічний розвиток міст України». На похороні були присутні як депутат обласної ради Григорян Е.Ю., так і депутати обласної ради Гоменюк М.А. та Доценко Л. О. Гадаю, що не через те, що займають якісь посади, а все ж за тим принципом – громадянської позиції, були депутати міської ради Балабушко Т.М., Бабій Н.Г., Піпія М.Н., Котенко М.Д., Варзар Н.М. та інші депутати, члени виконавчого комітету Цеплий М.В.і Бундюк В.М., заступники міського голови Сербенюк Н.М., Міняйло В.П., Котенко Л.П., керуюча справами виконавчого комітету Васильєва І.Г., начальники управлінь Шишляннікова І.А., Кисільова С.В., Синиця С.Р., Сорокіна А.В., заступник начальника Тихонова Г.В., вчителі ЗОШ № 5 та багато-багато (більше тисячі, як пише листівка) небайдужих вознесенців.

Автори листівок, які роздаються вознесенцям безіменними, на мою думку, не відчувають потреби у зовсім іншому акценті нашого життя, про який вже хочеться не те, що говорити, кричати. Маємо навчитися жити у правовій державі, чути один одного, не порушувати заповіді Божої «Не произноси ложного свидетельства на ближнего твоего». Хочу нагадати авторам, можливо і наївно, що статтю 3 Конституції України «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю» ніхто не відмінив. Підтримую освітян і нашого Президента: хватить сіяти смуту, треба зміцнювати державу як ззовні, так і зсередини, треба будувати і зміцнювати справді демократичну державу, коли ніхто не порушує нічиїх прав і свобод. Маю надію, що автори листівки почують мій голос.

Сербенюк Н.М., заступник міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради