Грізні роки Великої Вітчизняної війни, роки, обпалені війною… Чи близькі вони нам? Від слова війна пече у скронях... Оце і все? Якщо для нас це лихо тільки на словах, і ми не можемо до глибини самостійно усвідомити усю муку, біль і божевілля тих років, то це, можливо, і на краще, але історія відбулася. Живуть ще спогади і житимуть до безкінечності, бо є ще люди, яким пече від слова війна не тільки у скронях, а і у серці, у кожній клітині тіла, у невиліковній рані – душі. Ці люди ще поряд з нами – це наші дідусі, бабусі, їхні батьки. Чи не замислювалися ви, чому у них очі глибокі-глибокі і сумні-сумні, чому їхня радісна посмішка швидше нагадує гримасу болі, чому на сьогоднішні життєві негаразди вони реагують незрозумілим поглядом, адже ми – нове покоління - і не підозрюємо, що таке справжні «негаразди»? А варто замислитись, варто розпитати, бо, не знаючи минулого, ми не можемо відчути дійсність, зрозуміти її, не зможемо передбачити майбутнє.

Час минає швидко, і на жаль його не можна зупинити. Вже 73 роки пройшло з того березневого дня, коли замовкли останні постріли гармат, розриви снарядів, прийшов довгоочікуваний мир на землю Вознесенщини. Це була перемога зі сльозами на очах. Це були сльози радості і одночасно сльози горя.Давно немає тих, хто вирішував долі мільйонів, хто ціною власного життя здобував перемогу, хто захищав рідну землю від ворога.

Мирне життя нашого міста, як і інших міст і сіл нашої Батьківщини, обірвала Велика Вітчизняна війна. На початку серпня 1941 року гітлерівські загарбники підійшли до Вознесенська. Частини Червоної Армії 5 діб обороняли місто. Про те не рівні сили не могли надовго затримати масовий наступ німецьких військ. 6 серпня фашисти захопили Вознесенськ. Настали страшні дні фашистської неволі. Близько двох тисяч молодих вознесенців було вивезено у Німеччину. Понад 4 тисячі місцевих жителів були розстріляні. 961 день на Вознесенщині господарював ворог.

Але жителі нашого міста не підкорилися, вони і в тилу, з перших днів війни чинили масовий опір фашистам. Восени 1941 року у Вознесенську був створений підпільний центр, командиром якого став М. В. Пошукайло, комісаром – М. О. Чернов. Підпільники випускали листівки, виводили з ладу німецьку техніку, підривали німецькі склади з боєприпасами, рятували молодь від каторжних робіт у Німеччині, визволяли військовополонених. Але за доносом провокатора, травневої ночі 1943 року учасники всіх підпільних груп були заарештовані і кинуті в криваву гестапівську катівню. Після жорстоких знущань на світанку 62 учасники підпілля були розстріляні. В їх числі Г. Я Гончаренко, М. В. Пошукайло, М. О. Чернов, Валентина та Ілля Чубчики, В. С. Левченко, О. А. Ткачук, М. В. Кондратьєв. Ті, хто залишився в живих ,не дивлячись на важкі втрати, продовжував боротьбу проти ворога.

І ось прийшла переможна весна. Весна 1944-го року. Війська 3-го Українського фронту під командуванням Р. Я. Малиновського принесли місту довгождану перемогу.

18 березня розпочались бої за населені пункти Вознесенського району. Фашистські війська намагались будь-якою ціною зупинити стрімке просування радянських військ вперед. При підході Радянської Армії до Вознесенська фашисти чинили шалений опір.

В передбаченні важких боїв біля Вознесенська, командуючий фронтом Р.Я. Малиновський посилив війська генерала Шарохіна. Тепер до Вознесенська направлялось 9 радянських дивізій. Обставини складалися дуже не сприятливі. Як і раніше, не вистачало артилерії, боєприпасів. Березневі дні видались на рідкість важкими. Перед наступом два дні йшов безперервний дощ, стояло непрохідне бездоріжжя. Місцеві річки широко розлились, наповнені весняною крижаною водою, стали перепоною. Подібної повені вознесенці не пам‘ятали. Вода доходила до центру міста. Вимоклі до нитки солдати продовжували йти вперед, долаючи несамовитий опір ворога.

Налітала фашистська авіація, солдати падали лицем в багнюку, а коли фашисти відлітали, хто міг піднятися -підіймались. Знімали чоботи, виливали воду разом з кров‘ю, одягали їх і йшли далі.

Бої за Вознесенськ зав’язались 20 березня. Штурм міста тривав майже 3 доби. Масовий героїзм наших воїнів вражав ворога. Особливо гарячі бої розгорнулися біля залізничного вокзалу. Патріотизм, з яким захищали рідну землю вознесенці, наводив жах на ворогів, не витримавши нищівного удару, вони відступили. 24 березня 1944 року, у дві години ночі, наші війська вступили у місто.

Для сотень бійців бій за наше місто став їх останнім боєм. Вічним сном сплять на вознесенській землі сини різних національностей. Серед тих, хто героїчно бився за наше місто і загинув – Герої Радянського Союзу Первухін Олексій Георгійович, Андреєв Пилип Михайлович, Осадчий Олексій Антонович, Корнійко Василь Харитонович, Олейнюк Климентій Карпович. У визволенні нашого міста також брав участь Олексій Іванович Скурлатов, який став прототипом пам’ятника радянському воїну в болгарському місті Пловдив та в честь якого була написана пісня «Альоша».

На фронтах Великої Вітчизняної війни боролися з ворогом наші земляки, з яких: 20 чоловік нагороджено орденами Леніна, 103 – орденами Червоного Прапора, 972 – орденами Червоної Зірки, 561 – орденами Великої Вітчизняної війни, понад 350 чоловік – орденами Слави. П’ятьом нашим землякам присвоєно звання Героя Радянського Союзу: Я.Х. Кольчаку, І.М. Самбурову-Фолкуяну, С.Г. Коршуновичу, П.М. Свірьопкіну, А.П. Артеменку.

Імена всіх визволителів назвати не можна, однак ми вклоняємося їхньому подвигу, вони назавжди залишаться в історії рідного краю. Головне, що про них пам’ятають, бо саме ця пам'ять передається із покоління в покоління, не даючи померкнути славі тих героїчних подій. Про вознесенців-визволителів пишуть книги та пісні, розповідають бойові легенди, їм присвячують кінострічки. На їх честь названо багато вулиць нашого міста.

Подвиги героїв увіковічені в пам’ятниках, обелісках, музеях, кімнатах бойової слави. Майже кожного дня, ідучи до школи або на роботу, ми проходимо поряд з пам’ятниками захисникам, які полягли в боях. Більшість з цих пам’яток - це місця захоронення героїв. Парк Першого травня - поховано більше ста солдатів часів Великої Вітчизняної війни. Це незвичайний парк – це меморіал слави, де навіки спочили ті, хто боронив і звільняв наше місто. Парк ім. Т. Г. Шевченка – саме тут знаходиться братська могила розстріляних фашистами 62-х підпільників, які діяли в тилу ворога в період Великої Вітчизняної війни в м. Вознесенську. На вулиці Соколецькій – встановлено пам’ятник загиблим воїнам, які форсували річку Південний Буг 22-24 березня 1944 року. На північному житловому масиві встановлено пам’ятний знак – гаубиця – на честь артилеристів 37-ї армії, які звільняли місто від фашистських загарбників. Капітан О. Осадчий загинув у Мар’їній Рощі, саме на цьому місці і встановлено пам’ятник-обеліск. На місці загибелі старшого сержанта О. Первухіна - пам’ятний знак.

На жаль з кожним роком, все менше залишається тих, хто у воєнні роки наближав світлий День Перемоги, тих, кого ми називаємо переможцями, тих, хто в той жахливий час зустрічав свою юність, дивлячись в очі смерті на фронті або у фашистському полоні.

Сьогодні, коли Україна знову змушена відстоювати свою незалежність і свободу, ми схиляємо голови перед пам’яттю жертв Другої світової війни. Ми шануємо і будемо шанувати пам’ять про героїв, полеглих в боях за визволення рідного міста.

Згадаймо їх усіх, замордованих, вбитих,

І гідно живімо їх життям недожитим!

                     Бібліотека № 1, центр місцевого краєзнавства

             КЗ «Бібліотечна мережа м. Вознесенська»