Сім’ї, що потрапляють в складні життєві обставити – діагноз чи тимчасове явище? Можна по різному відповісти на дане питання. Для тих сімей, які бажають виправити свій нелегкий стан, – це явище тимчасове, а для інших – це звичний спосіб життя. В таких родинахбатьки не обтяжують себе піклуваннямпро власних дітей, і ті ростуть, як бур’ян при дорозі, нікому не потрібними. А підрісши, виплескують на світ, у вигляді люті,  зі своєї душі всю ту  біль, образу, розпач втраченого дитинства, які посилились там за  відсутності люботі, турботи, розуміння.

    Щоб запобігти подібним ситуаціям, допомогти вчасно вийти сім’ям з складних життєвих обставин, працівники центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді спільно з працівниками служби у справах дітей, інспектором сектору ювенальної превенції Вознесенського ВП ГУНП Миколаївської області  здійснюють відвідування родин, що виховують  дітей.  21 лютого  було відвідано родину  К., картина, яка відкрилась перед соціальними працівниками  була наступна: в будинку, який складається з однієї житлової кімнати  електрика відсутня, єдине джерело світла  в кімнаті - невеличке віконце, але й те завішане килимом. Щоб розглядіти, що відбувається в кімнаті, потрібно було спочатку звільнити віконце. І що ж відкрилось  зору соціальним працівникам… Троє діточок (старшій з яких виповнились лише 5 років), які знаходились в кімнаті, скоріш нагадували маленьких кротинят, які вже давно не бачили світла. Вони сиділи на ліжках, загорнувшись в ковдри  з яких виглядали лише пасма вже давно немитого волоссячка та дуже брудні ступні ноженят, які пролізли через величезні дірки на колготках. У дітей були відсутні не лише  натільна білизна, а й необхідний одяг по сезону. Постільна білизна відсутня, меблів обмаль, всі речі просто скидані жужмом на одну велику кучу в кутку кімнати. Поступово дитяча цікавість взяла верх і, скинувши ковдри, дівчатка з цікавістю почали розглядати соціальних працівників та  наперебій розповідати про те, що на вулиці вже давно не були, до дитячого садка не ходять, хоча дуже б хотілось побавитись іграшками, так як у самих їх майже немає, давно вже не купалися, так як шампуні вистачає лише на найменшого братика, а його потрібно частіше мити, бо приходить медична сестра. А коли дітей запитали, чи поїдуть вони до центру соціально-психологічної  реабілітації, діти, не розуміючи навіть назви закладу, відповіли, що якщо там смачно годують, то поїдуть просто зараз, так  як нічого не їли ще з самого ранку, і почали самостійно одягати тоненькі курточки, з поламаними «змійками», які були не за їхнім розміром. 

   Як вияснилось, що так в даній родині було не завжди. Хоча мати ніколи не відрізнялась особливою турботою про дітей, так, як і сама зростала в родині, де про її існування часто забували, але про дітей дбала, як вміла. А з того часу як її чоловік  залишив родину з двома малолітніми дітьми, жінка почала влаштовувати особисте життя. Знайшла нового чоловіка, народила ще одну дитину. Але новий співмешканець допомагати не квапився. Результатом відсутності підтримки з боку чоловіка,  відсутності соціальної адаптованості, навиків догляду за дітьми, безгрошів’я, і стала  дана ситуація.

  Але дітей   ніколи не можна залишати у біді, якщо в родині щось не склалося. Тому матері було запропоновано тимчасово влаштувати діток до центру соціально-психологічної реабілітації дітей ССД Вознесенської міської радим, де вони будуть не лише нагодовані та обігріті, а й матимуть змогу пройти психологічну реабілітацію. А тим часом соціальні працівники допоможуть матері  з оформленням державних соціальних допомог, підключенням електроенергії, наведення ладу в будинку, сприятимуть у медичному обстеженні дітей та ще в багатьох моментах що потребують негайного вирішення. Маємо надію, що діти невдовзі повернуться додому, де умови їх подальшого проживання та розвитку будуть відповідати їх потребам. Але все це відбудеться за однієї умови – їхня мати повинна хотіти цього найбільше за все! І  тоді все вийде!    

Шановні батьки! Не забувайте, що наші діти – це наше майбутнє! Це найдорожче, що нам дає доля. Бережімо їх. Адже, чужих дітей не буває!   

                                                                                                                                                                                             Директор ВМЦСССД МР                                                                                                                                                                                          Петрушкова Т.А.