Пекельні цифри і слова

У серце б’ють, неначе молот,

Немов прокляття ожива,

Роки ті чорні, голод…голод…

Немає у нашій країні родини, яку б не торкнувся Голодомор 1932-1933 - го років, чиї б діди, батьки, чи інші предки не зазнали найбільшого лиха у той далекий  врожайний, щедрий рік у радянській житниці – Україні. Страшні масштаби української трагедії замовчувались довгі роки. Від людства приховували страшну правду про штучно створений голод, про розстріли за п’ять колосків,просуди івисилкидо Сибіруза нездачу хліба. Уряд України звертався до Сталіна, щоб зменшили поставки зерна, доповідав про те, що люди масово помирають з голоду. Але відповідь була одна: „Який голод? Ніякого голоду у нас нема”. Цю трагедію описано у художніх творах Уласа Самчука, Василя Барки та інших письменників-диседентів: «Пішов голод степами. Пішов. Перед ним дверей не зачинити, не зупинити ні плачем дітей, ні тужінням матерів. Він уповзав у хати, населяючи їх мерцями. Двері навстіж. Мертво. Люди не плакали, умирали мовчки».

28 листопадана установах міста було приспущено державні прапори, а на подвір’ї храму Святої княгині Ольги, біля пам’ятного знаку жертвам Голодомору 1932-1933 - го років, зібралося понад півтисячі людей, котрі прийшли на мітинг-реквієм «Дзвони пам’яті». Участь у скорботному заході взяли міський голова Віталій Луков, його заступники, секретар міської ради Лариса Торжинська, депутати, представники громадських організацій, учнівська та студентська молодь, мешканці міста.

Зі словами глибокої шани і скорботи до громади звернувся Віталій Луков, який закликав пам’ятати трагічну сторінку нашої історії, яка забрала життя мільйонів безневинних українців, в тому числі і дітей. Вірш, присвячений жертвам голодомору зачитав поет Володимир Руденко, член міського літературного об’єднання «Веселка». Молебень за жертвами голодомору відслужили священики УПЦ (КП) – настоятель храму Св. княгині Ольги Михайло Посоленик та Дмитро Король з с. Прибужан.

Громада вшанувала пам’ять жертв голодомору хвилиною мовчання. Під супровід зворушливо-щемливої пісні Ніни Матвієнко «Мамо, я скоро помру», люди несли запалені свічки, лампадки та квіти до підніжжя пам’ятного знаку, на якому вишитий рушник переплітався із скорботною чорною стрічкою.

Відділ інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю