Щороку з 25 листопада по 10 грудня в багатьох країнах світу проходить акція "16 днів проти насилля"!

Найвищою цінністю будь – якої держави, у тому числі й України, є людина, її життя і здоров’я, честь, і гідність, недоторканність та безпека. Реалізація  соціальних ініціатив Президента України вимагає чіткої, цілеспрямованої та злагодженої роботи задля соціального забезпечення та підтримки осіб, що опинилися у складних життєвих обставинах.

Життєве неблагополуччя може бути спричинене різними факторами, зокрема перебування людини у ситуації торгівлі людьми або ж у зв’язку із вчиненням насильства в сім’ї.

    Дати проведення акції вибрані не випадково.Вони створюютьсимволічний ланцюжок, поєднуючи заходи проти насильства стосовно жінок та дії щодо захисту прав людини, підкреслюючи, що будь-які прояви насильства над людиною, незалежно від її статі, є порушенням прав людини.

Акція охоплює наступні дати:

25 листопада – Міжнародний день боротьби з насильством щодо жінок;

1 грудня – Міжнародний день порозуміння з ВІЛ-інфікованими;

2 грудня – Міжнародний день боротьби з рабством;

3 грудня – Міжнародний день людей з обмеженими фізичними можливостями;

5 грудня – Міжнародний день волонтера;

6 грудня – Вшанування пам’яті студенток, розстріляних у Монреалі;

9 грудня – Міжнародний день боротьби з корупцією;

10 грудня – Міжнародний день прав людини.

У сучасному світі проблема насильства стосовно жінок та домашнє насильство, попри всі досягнення цивілізації, зберігає свою актуальність. Таке насильство залишається однією з надзвичайно поширених форм порушення прав людини, від якої переважно страждають найбільш уразливі групи осіб (жінки, діти, які перебувають у стані економічної, порушення прав людини, від якого переважно страждають найбільш уразливі групи осіб (жінки, діти, які перебувають у стані економічної, психологічної залежності від чоловіків, партнерів або батьків, особи з інвалідністю). За даними соціологічних досліджень майже половина населення України потерпає від різних форм насильства в сім'ї, а його третина стикається з жорстоким поводженням з боку членів в сім'ї вже у дитячому віці.

Згідно з опитуванням громадської думки «Насильство щодо дітей в Україні», проведеним впродовж 2014-2015 р р. Київським міжнародним інститутом соціології, хоча б одного з видів насильства зазнавали 65% дітей віком від 12 до 17 років та 89% дорослих осіб віком від 18 років і старше. Найчастіше діти зазнавали психологічного насильства (45% опитаних дітей), в той час як особи віком від 18 років і старше зазнавали фізичного насильства (63% опитаних) та 62% - психологічного насильства.

Пережите у дитинстві психологічне насильство прямо пов’язане із частотою, з якою у дорослому житті опитані самі застосовували психологічне насильство: підвищували голос на дитину, вказували на її недоліки, позбавляли дитину прогулянок або розваг. Серед них більше таких, кому важко стриматися від лихослів’я у присутності дитини; хто вважає, що на дитину треба кричати та вказувати їй на її недоліки. Також, серед осіб, які зазнавали психологічного насильства у дитинстві, більше тих, хто під час сварки схильний називати дорослу близьку людину нецензурними словами.

Різні форми психологічного насильства впливають на успішність учнів. Так, якщо про відсутність інтересу до себе з боку батьків повідомляють лише 3% відмінників, то серед учнів, котрі навчаються незадовільно, така кількість становить 26%.

Ті дорослі, які зазнавали фізичного насильства у дитинстві, частіше застосовують його щодо своїх дітей та близьких людей. Вони частіше виправдовують фізичне насильство, як засіб покарання, та вважають його нормою.

Серед тих, хто зазнав фізичного насильства у дитинстві, 21% теж карають дітей із застосуванням фізичної сили. Серед тих, хто не стикався із фізичним насильством, такий показник значно менший – 7%.

З числа осіб, які дитинстві стикалися із фізичним насильством, 58% опитаних погодилися із твердженням, що традиційні методи виховання дітей, зокрема, стояння у кутку, ефективні та перевірені часом. З цим твердженням погодилися 30% тих, хто не зазнавав фізичного насильства у дитинстві.

Результати дослідження поширеності насильства щодо дівчат та жінок, проведеного у 2014 році компанією ІП «ГФК Юкрейн» (GfK Ukraine) на замовлення Фонду народонаселення ООН, свідчать про відсутність належного рівня обізнаності українського суспільства про явище домашнього насильства, відсутність належної реакції на нього, а також про негативний вплив наявних стереотипів щодо домінування чоловіка над жінкою. Так, наприклад, 23% жінок, які зазнали насильства, не звернулися до правоохоронних органів через сором, 19% – через склад ускладнення ситуації.

Насильство з боку чоловіка у шлюбі або при спільному проживанні залишається найпоширенішою формою насильства проти жінок: 15% жінок у віці 15-49 років, що коли-небудь мали досвід офіційного або неофіційного шлюбу, зазнали фізичного насильства з боку чоловіка, а 3% сексуального.

Існують такі різновиди насильства:

Фізичне – застосування сили: побої, ляпаси, жбурляння предметів;

сексуальне – будь-яка сексуальна поведінка, що нав'язується проти волі, нав'язування перегляду відповідних телепрограм і фільмів, сексуальні дотики ;

економічне – позбавлення майнових прав або обмеження в них, відмова в коштах на їжу, теплий одяг, засоби гігієни чи ліки;

психологічне -  навмисне приниження честі й гідності, яке спричиняє образу, страх, невпевненість у собі.

Це лайка, крик, прокльони, придумування образливих прізвиськ, залякування, завдавання шкоди домашнім тваринам, яких ми любимо, нищення, приховування, пошкодження цінних для нас речей, погрози вигнати з дому, здати в психіатричну лікарню, погрози вчинити самогубство. В кожного з нас є право на особисті почуття, друзів, думки, секрети, повагу, власну думку. Ці права є від народження і неважливо, скільки нам років.

Питання насильства в сім'ї тривалий час не тільки в Україні, а й в усьому світі розглядалися як проблеми приватного характеру. Такі погляди на проблему домашнього насильства в Україні поширені і дотепер, а тому подолання цих стереотипів вимагає проведення широкої пропагандистської роботи серед усіх верств населення, формування в суспільстві нетерпимості до фактів насильства.

Особливість та парадоксальність цього явища полягає також у тому, що ці правопорушення відрізняються високим рівнем латентності (тобто приховані), хоча значна частина їх вчиняється відкрито, проте з багатьох причин не реєструється відповідними органами, внаслідок чого жертви залишаються без захисту, а кривдники – без покарання.

Стамбульська конвенція є надзвичайно дієвим інструментом в боротьбі з цим явищем і його наслідками. Підписавши у 2011 році Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (Стамбульська конвенція), України приєдналася до європейських стандартів боротьби з насильством щодо жінок та домашнім насильством.

Принципи, закладені в Стамбульській конвенції, дають змогу поглянути на ситуацію насильства стосовно жінок, у тому числі й домашнього насильства, як серйозного порушення прав жінки, зокрема, права на життя, безпеку, свободу, гідність, фізичну цілісність. Наразі держава стоїть на порозі складної роботи в напрямку ратифікації Стамбульської конвенції. Першим кроком цієї роботи має стати прийняття та реалізація законодавства, яке б забороняло будь – які форми насильства стосовно жінок, а також забезпечувало належне здійснення правосуддя, захист та підтримку жертв насильства.

Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (Стамбульська конвенція) /завантажити/

Підсумки акції будуть підведені після 10 грудня 2015 року.

Управління соціального захисту населення міської ради