16 липня 1990 року Верховна Рада УРСР прийняла документ великої історичної ваги - Декларацію про державний суверенітет України. Суверенітет передбачає верховенство, самостійність, повноту й неподільність влади в межах території України. Відтоді Україна проголошувалася незалежною державою в зовнішніх відносинах.

Декларацією визнавалося право української нації на самовизначення, держава повинна була захищати й охороняти національну державність українців. Єдиним джерелом державної влади визнавався народ, а Верховна Рада УРСР могла виступати від його імені. У документі йшлося про принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову. Генеральний прокурор мав здійснювати контроль над виконанням законів.

Територія України проголошувалася недоторканною. Уперше, після багаторічного замовчування, Декларація визнавала невід’ємні права і свободи людини. Вона складалася з 10 розділів. У розділі про економічну самостійність проголошувалося, що «земля, її надра, повітряний простір, водні й інші природні ресурси є власністю українського народу, тобто громадян усіх національностей України».

Декларація повинна була забезпечувати національно-культурне відродження українського народу і задовольняти національно-культурні, духовні й мовні потреби українців, що проживають за межами України.

Передбачалося створення власних збройних сил. Україна брала зобов’язання не поширювати, не виготовляти й не нарощувати ядерну зброю. Одним із ключових пунктів - «Екологічна безпека» - передбачалося створення національної комісії для радіаційного захисту населення, що було необхідно у зв’язку з аварією на Чорнобильській АЕС.

Майбутня зовнішня політика України, визначена Декларацією, вбачалася як нейтральна, першочерговим її завданням визначалося забезпечення національних інтересів України.

Декларація про державний суверенітет не мала статусу конституційного акту й тому залишилася планом на майбутнє, побажаннями для майбутньої зовнішньої і внутрішньої політики.

Історичне значення Декларації про державний суверенітет

Суверенітет офіційно визнано необхідною умовою подальшого розвитку української нації. Визначено основні напрямки досягнення реального суверенітету.

 Закладено основи майбутньої незалежності держави, зроблено перший крок на шляху до неї.