Шановні ветерани та учасники Великої Вітчизняної війни, ті, хто пережили Велику Вітчизняну війну, всі вознесенці!

Дозвольте мені від імені Виконавчого комітету Вознесенської міської ради та себе особисто привітати вас із 71-ю річницею героїчного визволення нашого міста від фашистських загарбників! Низький уклін ветеранам, учасникам трудового фронту, дітям війниза їхній героїзм, подвиг та неоціненний внесок у щасливе майбутнє нащадків. Воїни минулого століття, Ви принесли нам мир і, переконаний, усім серцем бажали, щоб так тривало завжди.

Та історія, нажаль, має властивість повторюватися: старше покоління пережило  Велику Вітчизняну війну, покоління моїх однолітків – ганебну «афганську», а сучасники – безглузду, неоголошену братовбивчу… Тому нині, як ніколи, хочу побажати усім нам мирного неба, віри і впевненості у прекрасному майбутньому нашої країни, наших дітей та онуків.

Окремо хочу звернутись до молодого покоління. Практично кожного дня, ідучи до школи або на роботу, ми проходимо повз пам’ятники полеглим у боях захисникам. Більшість з цих пам’яток – це місця захоронення. Так, наприклад, в парку Першого травня поховано більше ста наших солдатів часів Великої Вітчизняної війни. Пам’ятайте про те, що це не звичайний парк – це меморіал слави, де навіки спочили ті, хто боронив і звільняв наше місто. Наші пам’ятники – святині, біля яких не можна веселитись, танцювати, співати пісень, палити цигарки, розпивати алкоголь... Тож щоразу, минаючи їх, схилимо наші голови, віддаючи шану загиблим.

На багатьох наших пам’ятниках, на грудях ветеранів ви можете бачити червону зірку – знак радянської армії. І не дай Боже комусь із вас, молодих, дорікнути старшому поколінню, особливо тим, хто пройшов війну, за цей символ. Вони чесно і мужньо виконували свій патріотичний обов’язок, воювали за свою землю, за свій народ, за свою сім’ю, за нас із вами. Тож ця нагорода важить надзвичайно багато.

Зрозуміло, що не можна окремо виділяти подвиг саме українського народу від загальнорадянського. На той час нашу землю захищали та звільняли люди різних національностей. В наших братських могилах – українці, росіяни, таджики, білоруси, грузини, молдавани, вірмени  і багато інших представників різних народів. Не можна нині розділяти їх на друзів та ворогів. 70 років тому фашистська Німеччина була головним ворогом для нас. А сьогодні сучасна країна і німецький народ є союзником України. З російським народом ми побороли найбільшу біду людства – фашизм. Сьогодні ж російська держава диктує нам умови: як нам жити, яку владу обирати, яку частину території віддати їй, а яку залишити своєму народові, як називатися нам: українцями, малоросами чи новоросами.  Але, знову ж таки, кожен з нас повинен пам’ятати і усвідомлювати, що історія колись справедливо розставить усі акценти. І зникнуть протиріччя, розбрат, ворожнеча. З російським народом, як із іншими сусідами, ми будемо жити поряд вічно. Тому нам треба бути мудрими, робити правильні висновки з історичного минулого нашого міста і нашої країни.

Звертаю вашу увагу на ставлення до історичної пам’яті. Нещодавно я подорожував західними областями нашої країни, в тому числі і Львівщиною. Я навмисно відвідав пам’ятки Великої Вітчизняної війни, і мене вразило те, в якому вони ідеальному стані – доглянуті, упорядковані. Крім того, відомо, що, наприклад,  на території Німеччини, в ідеальному стані знаходяться не тільки поховання їхніх земляків, але і наших солдат, які загинули там.  Можливо, нам треба повчитися такому трепетному ставленню до свого минулого.

Я хотів би, щоб кожен з нас, пам’ятаючи уроки історії, не допустив війни, не допустив смертей на нашій рідній землі. Це залежить від кожного окремо, і від усіх разом.

Глибока подяка тим, хто боронив свою землю колись і тим, хто нині перебуває на фронті. Вічна пам'ять тим, хто загинув у часи Великої Вітчизняної і хто гине нині за свій народ!