15 лютого в парку 1-го травня відбувся мітинг, присвячений 26-й річниці виведення радянських військ з Афганістану в неділю.

Саме 15 лютого, в далекому 1989 році закінчилась для народів колишнього СРСР десятирічна кривавиця трагічної війни. А назва далекої мусульманської країни Афганістан стала синонімом людського лиха, справжнього пекла.

Щороку в ці дні в парках і скверах, біля пам’ятників та обелісків афганцям збираються бойові побратими, згадують обпалені війною молоді роки. І вознесенці зібралися щоб вшанувати пам'ять тих, хто поліг у афганських ущелинах та поклонитися тим, хто прийшов з війни живим, хоча із пораненою душею.

Відкриваючи мітинг керуючий справами виконавчого комітету Вознесенської міської ради Васильєва Інна Григорівна, звертаючись до героїв, які повернулися, зазначила: «Ви пройшли пекло і зупинили його! Ви не втратили головного - сили духу і згуртованості. Ви, як личить справжнім героям, залишилися вірними своїй бойовій дружбі та нашій державі».

Також до слова був запрошений Голова Вознесенської міської громадської організації «Спілка інвалідів воїнів-інтернаціоналістів» Кравченко Ігор Миколайович:«25 років не було війни і ми думали, що її вже ніколи не буде. Але зараз наші хлопці їдуть захищати рідну державу. За 10 років війни в Афганістані не повернулося 2 наших земляки - Большаков Василій та Кутвицький Олег, а за один рік боротьби в Україні вже троє поховані - Гречаний Володимир, Карбівничий Сергій та Костенко Костянтин».

З нагоди 26 річниці виведення військ з Афганістану почесними грамотами та медалями були нагородженні: Веліханова С.П., Окря В.Г., Придибайло О.Я., Сауляк О.Г., Солодченко С.О., Русолов М.Б., Богданов О.Є., Топалов С.О., Кокот Ю.В., Кравченко С.О.

Скільки не минуло б літ, назавжди залишиться болем у серцях нашого народу сумна статистика: 160 тисяч наших співвітчизників – українців, брали участь у цій війні, 3360 – не повернулися, понад 8000 були поранені, 3560 стали інвалідами, 550 вдів, 711 сиріт – таких рахунок Афганістану.

Олег Григорович Сауляк сьогодні отримує пам’ятну медаль за заслуги третього ступеня, а вчора він вже відправив двох своїх синів захищати Україну. Ми з вами маємо всі підстави пишатися тим, що наша Батьківщина завжди має відважних героїв, мала славні періоди історії, мужньо переживала найважливіші випробування і не корилася, тай не буде коритися ніколи.

Майже півтори сотні вознесенців в цей день схилили голови перед світлою пам’яттю загиблих та всіх тих, хто віддав своє життя в ім’я миру, справедливості, увійшовши в безсмертя. Хоробрим синам і донькам української землі – вічна пам'ять та всенародна шана.

Яна Ліпкан