22 вересня відмічається День партизанської слави України - свято героїчного подвигу партизан та підпільників Великої Вітчизняної війни.

Партизани та підпільники наряду з воїнами боролися за свободу і мир в глибокому тилу. Партизани нерідко працювали в оточенні ворожих військ, при цьому не шкодуючи власного життя і не знаючи страху.

Ці невидимі війська, як і інші підрозділи Червоної Армії, понесли великі людські втрати під час боротьби з гітлерівськимвійськом. Але внесок партизанських формувань в загальну перемогу людства над фашизмом просто неоціненний. І День партизанської слави України — лише мала частина того, що може зробити сучасне покоління для людей, які колись належали до партизанських загонів. 

В нашому місті в даний час проживає лише одна партизанка - Синявська Марія Давидівна. 

22 вересня секретар міської ради Торжинська Л.М., начальник Управління соціального захисту населення міської ради Шишляннікова І.А., голова ради ветеранів міської організації ветеранів України Грабовенко А.М. привітали Синявську Марію Давидівну зі святом - Днем партизанської слави України. Подякували за мужність і героїзм, виявлені в боротьбі з ворогом та побажали міцного здоров'я, щастя, сімейного затишку, добробуту.

Народилася Марія Давидівна 7 вересня 1925 року в с. Великі Радованічі, Жабінковського району, Брестської області, в Білорусії, де і пройшло її дитинство. Ще юною дівчинкою вона відчула, що таке війна. Коли в червні 1941 року розпочалася війна Марія Давидівна вирішила допомогати солдатам. Вона збирала патрони і гранати, а потім ленти патронів кидала в озеро, а гранати закопувала в лісі. Коли Марія Давидівна дізналася,  що в невеликому селі збирається загін партизан вона вирушила в село нібито провідати подругу та стареньку родичку. Там познайомилася з підпільниками і почала їм допомагати...

Після звільнення з полону Марію Давидівну взяли в групу розвідників, так як вона добре знала місцевість. В загоні було сто вісімдесят партизан. У Марії Давидівні була кличка Маня Двінська. Боротьба з фашистами продовжуваль до 1944 року поки не звільнили територію.

Після звільнення працювала в госпіталі в м. Кобрин до 1946 року. В цьому ж році вийшла заміж за хлопця з яким познайомилася ще в партизанському загоні. У 1956 році переїхали на батьківщину чоловіка м. Вознесенськ, де працювала на різних підприємствах, останнім часом у військкоматі.

 За заслуги у Великій Вітчизняній війні Марія Давидівна нагороджена: орденом Вітчизняної війни першого ступеня; , орденом "За мужність "; медаллю "За мужність", знаком "Партизан України" та  іншими ювілейними медалями.